Дитячі істерики-Що робити?

                                    Дитячі істерики! Що робити?

Питання мам: Що робити, як поводитися, як допомогти дитині, коли в неї істерика? А нормально, що дитина істеричить? Як припинити істерику?

Причин істерик дуже багато, але є основні, і вони практично у всіх. Способи припинити істерику дуже прості. Істерики починаються з двох років, посилюються в три, й в п'ять проходять. Проходять у тому випадку, якщо ви вели правильну тактику. Істерики- це природний процес розвитку, дитина вчиться формувати свою точку зору, відстоювати свою думку, формує свою тактику поведінки та ставлення до оточуючих, та головне, у неї формується воля, наполегливість, цілеспрямованість. У дитини розвиток, зростання йде насичено, іноді розвиток одних функцій накладаються на розвиток інших, і дитині дуже складно впоратися із собою.

Під час істерик дуже важливо не зламати дитину, не зламати те, що почало формуватися. Дитина перевіряє рамки дозволеного-формує особистісні кордони, що таке добре, що таке погано, заборони та дозволене. Чи посилюватимуться істерики або пройдуть швидко, залежить від тактики дорослих. Це мама та тато, насамперед, які підтримуватимуть один одного у виховних моментах, дідусі та бабусі, які підтримують батьків і не дозволяють, те, що батьки забороняють, а особливо без відома батьків. Дуже важливо, щоб усі родичі були за одне, особливо якщо у дитини сильні істерики.

Дитина протестує і закочує істерики завжди по причині. Це найменший дискомфорт, з яким дитина поки що не вміє справлятися, таким чином вона висловлює свої емоції. Завдання батьків навчити, коли щось не виходить. Необхідно запитати: «Тобі потрібна допомога?» Дитині необхідно знати, що якщо у неї не виходить, то батьки їй обов'язково допоможуть, але вони дуже хочуть, щоб вона навчилася сама. Так як важливо зробити батькам так, щоб дитина навчилася виходити з будь-якої ситуації, вміла справлятися з труднощами, і перш ніж попросила про допомогу, і сказала, що не може і не вміє, спочатку спробувала зробити сама.

Дитина проявляє протести та істерики, коли вона хоче отримати те, що вона хоче, саме зараз. Коли дитина щось просить, вимагає, батьки чітко повинні розуміти, чи можуть вони дати це дитині. Наприклад, дитина хоче взяти телефон мами. А мама в хорошому настрої дає телефоном гратися, а в поганому не дає, або дає, коли її мучить почуття провини, що не дала. По-перше, телефон-це особиста річ мами, і дитині важливо розуміти, що таке особиста річ іншої людини, тому що вона братиме у інших людей і сприйматиме як своє. А коли інша дитина або дорослий не даватиме йому, вона влаштує істерику. Можна сказати: Наприклад, це мій телефон, я можу дати тобі подивитися. Коли подивишся, поклади на місце». Або "Мамин телефон не іграшка, а мамина робота, тому я не можу дати тобі грати з моїм телефоном". Чи « Це мій телефон, а це твій телефон. Тобі можна грати твоїм телефоном! Купуйте іграшковий телефон дитині, якщо старша, звичайний, тільки щоб вона знала, що в неї теж є особистий телефон, і він тільки належить їй. Пояснити дитині для чого потрібен телефон, і що ви робите з ним, чому вам телефон не іграшка, а засіб зв'язку з іншими людьми. І пояснити корисну сторону телефону, а не тільки ігри, мультики. Все що ви забороняєте дитині, поясніть свої дії свої вчинки, і пропонуйте вибір і альтернативу, тоді дитина прийматиме вашу заборону, і не влаштовуватиме істерику. Наприклад, "Не можна чайник, а можна чашку". Більше кажіть, що і чого можна, ніж те, чого не можна. Тоді і дитина навчиться не протестувати, і вмітиме шукати альтернативу.

Якщо істерики у громадських місцях, наприклад, у магазині, бо не купили іграшку. Попереджайте дитину перед походом, що саме ви зможете їй купити, та що ви йдете до магазину саме за чимось певним. «Ми йдемо в магазин за хлібом, купуватимемо лише хліб, а іграшку завтра». Давайте вибір у того, що ви можете дозволити дитині. Ти хочеш червону ложку, або синю? Ти будеш гречану кашу чи манну? Поїдемо гуляти до парку чи лісу?». Якщо трапилася істерика в магазині, дайте виразити свої емоції і заберіть з магазину. Якщо не планували купувати, то під час  чи після істерики, не купуйте. Інакше дитина вчиться маніпулювати і досягати своїх цілей істериками, а не усвідомлювати свої бажання та конструктивні способи досягнення бажаного.

Дитина може впасти на землю, розкидати все довкола, битися і махати ногами, кричати. Не затягуйте цей процес у магазині чи на вулиці. Не тому що люди про вас подумають, чи скажуть, яка ви мати, а здоров'я дитини під загрозою, купа бактерій, бруд пил, чи холодно, і може вдаритися в істериці об тверді поверхні та травмуватися. Скажіть дитині: «Я бачу, що тобі погано, ти дуже сердишся, бо хотів цю іграшку, але сьогодні ми купуємо тільки ту іграшку, про яку домовилися, коли йшли до магазину. Зможемо купити її через 5 днів, якщо захочеш. А зараз піднімайся, бо холодно, і я дуже хвилююся, щоб ти не захворів. Адже я тебе дуже люблю, і не хочу, щоб ти хворів, а тут так холодно». Якщо дитина каже, що не хоче підніматися, або йти: Повторіть фразу: зараз ми купили тільки ту іграшку, про яку домовлялися, а через 5 днів купимо ту, яку ти хотів сьогодні. Зараз ми йдемо додому, а за 5 днів повернемося в цей магазин і купимо. Коли дитина заспокоїтися скажіть: «Мені дуже було неприємно, прикро і я сердилась, що ми з тобою домовилися купити цю іграшку, а ти просив ще одну, кричав на весь магазин і падав на підлогу, і міг поранитися. Я люблю з тобою ходити в магазини, але, якщо ти так кричатимеш, падатимеш, я не братиму тебе в магазин».

Істерика, коли ви забрали із садка, не в той час. Обов'язково кажіть, о котрій годині ви заберете з дитячого садка «Я заберу тебе з садка о 17.00», попереджайте, коли запізнюватиметесь, пояснюйте, чому запізнилися. «Я сьогодні заберу тебе о 17.30. обов'язково тебе заберу». "Я дуже хотіла забрати тебе вчасно, але на дорозі такі пробки, стільки багато машин, що я тільки змогла приїхати". Обов'язково озвучуйте дитині її емоції у зв'язку з ситуацією. Таким чином, ви вчите дитину усвідомлювати свої емоції та почуття по відношенню до іншої людини, розуміти себе, свої потреби: «Ти засмутився, що я запізнилася, тому що скучив за мною? Ти злякався, що я тебе не заберу? Звичайно, я заберу, я не залишу тебе в садку, я тебе дуже люблю. Звичайно, ми встигнемо, звичайно, ми підемо, звісно, ​​ми з тобою зараз зробимо те, що я пообіцяла». Дитина може істеричити, тому що вона не розуміє, що відбувається, і чи зробить вона те, що їй обіцяла мама.

Якщо ви не маєте рації, не бійтеся вибачатися перед дитиною, тоді і вона навчиться визнавати свої помилки і просити вибачення у вас та інших людей. Наприклад, ви накричали на дитину, тому що не знайшли потрібних пояснень спокійним голосом, щоб дитина зробила те, про що ви попросили. І звісно, ​​крик це ваша нездатність володіти своїми емоціями. І кричати був ваш вибір. Дитині від цього не легше. Ви накричали, дитина злякалася, заплакала, і все одно не зробила, або зробила і втекла з образою на вас або злістю в свою кімнату. Не дитина вас спровокувала на крик, а ви вирішили накричати, від свого невміння спокійно взаємодіяти розмовляти зі своєю дитиною. Це ваша помилка, ви перегнули ціпок, і вам потрібно попросити пробаченняня у вашої дитини. Якщо ви не будете цього робити, не чекайте що дитина усвідомлюватиме і визнаватиме свої помилки, і проситиме у вас вибачення, коли вас образила. Дитина часто не може впоратися зі своїми емоціями, бо не знає, що це за емоції, як і чому вони виникли, і справді до кого адресовані, і як адекватно, нормально реагувати. Саме ви її вчите володіти собою, адекватно висловлювати свої емоції та почуття стосовно інших людей, ситуацій. Своїм особистим прикладом. Якщо у вас вербальна агресія на помилки оточуючих, дитина бачить та навчається, як необхідно реагувати на помилки однолітків та інших людей. Якщо тато штовхає, човгає сина, коли хоче пройти першим, син штовхає однокласників, коли хоче пройти, замість попросити відійти, чи обійти.

Якщо дитина не хоче робити уроки у першому класі. Можна говорити про відповідальність, щоб формувати її у дитини та запобігти істерикам з цього питання. «Іноді вчитися не дуже хочеться, особливо тим предметам у школі, які не дуже подобаються. Але якщо ти ходиш до школи, потрібно вивчати ті предмети, які там вимагають, такі правила у школі. Я тебе розумію, не завжди хочеться робити уроки, але треба робити, у школі такі правила». Якщо дитина каже, що до школи не хоче ходити, то батьки говорять про те, що вона буде вдома вивчати все одно ці предмети, і до школи ходити складати іспити, щоб закінчити школу. Але не всі ж таки уроки не подобаються, є ті, що дуже подобаються. І що швидше він зробить уроки, то швидше і довше займатиметься тим, чим дуже хоче. Розкажіть предмети з цікавої точки зору, покажіть, як їх можна і навіщо вони потрібні у житті, як їх можна застосувати. Звичайно, пояснити дитині, що потрібно робити уроки, складно, особливо якщо ви не любили самі до школи ходити. Але я не зустрічала, якщо чесно, тих людей, котрі любили ходити туди. Тому задайте спочатку собі питання, навіщо ви до школи ходили, і що вам це дало, а можливо ви знайшли друзів, з якими досі разом у житті. Я говорю дитині про те: «Що в школі ми вчимося знаходити друзів, вчимося дружити, вчимося вчитися, і разом вчитися набагато цікавіше, ніж одному. Тому що ми всі різні та вміємо робити в житті різні речі, цікаво ділитися досвідом, дізнаватися щось нове про людей. І школа-це один із дорослих ступенів, де ми вчимося бути сильними, жити, виживати, виходити з різних ситуацій. І для того, щоб пройти школу, закінчити її успішно, треба дуже багато чого навчитися, і найголовніше навчитися бути сильним, ніколи не здаватися і  при цьому,  вчитися тому, що тобі подобатися. А ми, з татом тобі допоможемо. Чим зараз хочеш зайнятися після того, як зробиш уроки? Чудово. Тоді роби швидше і почнеш».

Що стосується прибирання у своїй кімнаті. Це також питання відповідальності. Коли дитина вміє ходити, якщо все гаразд, то з року, вона починає вчитися відповідальності за свої вчинки, дії. Якщо кидає іграшку, йде та піднімає, якщо розкидав іграшки, складає на місце. У своїй кімнаті дитина може наводити свій порядок, а в інших кімнатах, порядок, про який просить її мама і тато. Кімната, або робочий стіл дитини, це її територія, і вона може там встановлювати свої правила. Але порядок у кімнаті починається насамперед з порядку в голові. І ви можете говорити дитині про те, наскільки важливий порядок у всьому,  коли думки в порядку. Порядок допомагає людині відчувати себе спокійно та безпечно. Наприклад, якщо школяр свій рюкзак підготував увечері, то вранці він удома нічого не забуде, що треба було взяти до школи, та приїде вчасно на уроки. Істерики у дитини посилюються, коли вона не відчуває безпеку, коли вдома безлад, коли сьогодні одні правила у батьків, а завтра інші. Дитині дуже важливий порядок, правила і постійність, особливо до 6-7 років, тоді у дитини формується почуття безпеки. Далі дитина сама підтримуватиме порядок та почуття безпеки.

Відіграє роль мамина реакція на істерику. Головне не потурати дитині, а допомогти їй впоратися із собою, навчити адекватно, виражати емоції. Це означає не руйнувати себе, не робити боляче собі, і не руйнувати навколишніх людей, довкілля (бити, ламати). Перше – озвучити емоції дитини, пов'язані із ситуацією, коли істерика тільки починається, для того щоб вона зрозуміла себе, «ти засмутився, що я забрала шапку, або, ти образився, що я сказала, ні?» Голос мами має бути спокійним, але впевненим. Мама кричати не повинна під час істерики, тобто не поводитися аналогічно своїй дитині. Тому що дитина так само вчиться поводитись у стресових ситуаціях. А розібратися, як можна допомогти дитині. Якщо ви дійсно впевнені, що не можна давати, або дозволяти дитині конкретну гру чи предмет. Поставте собі запитання: Чи дійсно дитині зашкодить ця гра, можливо, це розвиток, з вашою допомогою дитина спробує та навчиться новому?

Причина, що дитина, коли нервує, смикає головою і повертає різко в бік, може бути і наслідком самої істерики, оскільки вони затяглися за віком. З'ясуйте, чи немає неврологічної патології. Коли дитина імпульсивна, активна, емоційна, істерики вона так само емоційно переживає. При самій істериці нервова система перезбуджується, спазмуються м'язи, дитина важко потім відходить, і блювання може починатися, і помочитися може на місці де істерика, і голос пропадає, і різні невротичні стани можуть формуватися. Тому істерику важливо зупиняти, розмовляти з дитиною та мінімізувати їх прояви. Дуже корисно і потрібно кожній мамі робити масаж дитині: ніг, рук, спини, голови. Вібраційні рухи розслаблюють м'язи, погладжування заспокоює дитину.

Враховуйте також вікові особливості та потреби своєї дитини, для своєчасного запобігання істерикам:

-Переважання ігрової діяльності до 11-12 років, у хлопчиків довше.

-З 7-9 років виражена потреба у руховій активності.

-Якщо дитині не цікаво те, що вона вчить, ускладнюйте завдання та показуйте, як ці знання застосовуються в житті.

-Дозволяйте дитині бути собою, мати свої бажання, і потреби.

- Допомагайте дитині формувати свої власні способи навчання, взаємодії з іншими дітьми та дорослими.

-Навчальний процес починається з того, що дитину повинен захоплювати процес навчання, подобатися те, чому вона навчається.

-Включайте максимально творчість.

-Хваліть за старання, спостерігайте, щоб дитина все розуміла, будьте поруч, щоб допомогти, коли попросить про допомогу.

-Режим виконання уроків порадьтеся з дитиною, як їй зручно буде, але уроки щоб були виконані.

-Не критикуйте, а шукайте та підказуйте способи виправити ситуацію.

-Щоб сформувати відповідальність за уроки, спочатку допомагайте, потім просто перебувайте в одній кімнаті, і поступово скорочуйте час поряд, демонструйте, що вчитися цікаво, та навчіть, як і де шукати необхідну інформацію.

-Коли забороняєте телевізор та комп'ютер, телефон, що пропонуєте натомість? Обов'язково говоріть, скільки часу, або скільки мультиків можна дивитися, і коли буде останній мультик, кажіть, що залишився ще один, або залишилося десять хвилин дивитися мультики.

-Так само не ставте запитання, на які заздалегідь знаєте відповіді: Ти хочеш до школи, в садок? Якщо ви знаєте, що все одно в садок, школу відправлятимете, і ви йдете на роботу. Швидше за все, дитина відповість, що не хоче, і тоді вам доведеться змушувати дитину йти до школи. А коли ви аргументуєте: Ти сьогодні йдеш до школи, а потім ми їдемо на лижах кататися.

-У віці 6-8 років дитина вчиться дружити, та дружба короткострокова. Тому змушувати дитину дружити з кимось не потрібно, тому що ви дружите багато років зі своєю подругою.

-Демонструйте дитині, що ви поважаєте емоції, почуття дитини і готові допомогти їх подолати труднощі.

-Вчіть ділитися своїми почуттями, питати, що відчуває інша людина, що хотів сказати, чи правильно зрозумів. А для цього ділитесь самі з дитиною своїми емоціями, переживаннями. Змінюйтесь самі, вчіться володіти своїми емоціями та почуттями, контролюйте свою поведінку особливо перед дитиною, ставлення до інших людей, дитина скопіює, і віддзеркалять вас.

Діти допомагають нам змінюватися на краще для самих себе і для їх розвитку та виховання. І якщо ми гнучкі, які вміють аналізувати і розуміти себе, свої емоції, дітям з нами легко рости і розвивати, з кожним днем ​​ставати краще за вчорашніх. З 2008 року я працюю дитячим психологом. Моєму синові 7 років і тема істерик для мене актуальна не в теорії, психологічні знання допомагають насамперед у вихованні та розвитку моєї дитини. Я працюю в основному  і насамперед з батьками, і допомагаю ставати кращими для своїх дітей, шляхом самоаналізу, опрацювання своїх деструктивних якостей, травм дитинства та розуміння вікових особливостей своїх дітей. Коли змінюється тактика батьків, змінюється поведінка дитини.