Дитячі страхи. Як допомогти дитині?
З 2008 року я працюю дитячим психологом. Моєму синові 7
років і тема страхів для мене актуальна не в теорії, психологічні знання
допомагають насамперед у вихованні та розвитку моєї дитини. Саме тому ви
отримаєте практичні ефективні рекомендації.
Батьки не знають наслідків, якщо своєчасно не допомагати
долати страхи дитині, страхи дитини в нормі, чи патологія, звертатися до
психолога дитячого, чи психіатра, та способи допомоги дитині. Батькам складно
продіагностувати кількість страхів, психоемоційний стан та ступінь вираженості страхів, тривожності та
агресивності у дитини. Це може зробити дитячий психолог, і бажано медичний-клінічний (тобто з медичною
освітою), який проводить психодіагностику та патодіагностику, психокорекцію,
психотерапію без призначення препаратів, якщо він не лікар-психолог,
лікар-психотерапевт. Й
своєчасно направить до
дитячого психіатра, чи дитячого невропатолога.
Страхи – це форма
пізнання, відображення дійсності, що заповнює світ дитини, у періоди її
дорослішання. Страх допомагає дитині усвідомити цінності в житті, ставлення людей до неї, взаємовідносини оточуючих. І в кожному
періоді можуть виникати ті чи інші страхи.
Страхи це нормально, і вони повинні бути! Багато страхів проходять за
допомогою нашого інтелектуального розвитку з віком. І наше батьківське завдання
допомогти своїм дітям, щоб страхи допомагали їм жити, а не заважали, усувати
ірраціональні страхи, щоб дитина не чинила опір змінам і новий досвід був не
небезпечним, а можливим.
Знання причин страхів та особливості психічного розвитку кожного
віку, необхідні, щоб розуміти, що відбувається з дитиною, та як їй допомогти
вчасно. Тому що в кожному конкретному віці переважають свої страхи, і вони
можуть розростатися і переходити в підлітковий вік, юність, доросле життя,
стають стійкими рисами характеру. Формується занижена самооцінка, знижується
активність у необхідних діях, для розкриття всіх своїх можливостей, відчуття
себе як жертви у цьому світі, та не самореалізованість у бажаному.
Бувають природні
страхи, які ґрунтуються на інстинкті самозбереження. Це страх смерті себе
та батьків, страхи потвор, темряви, транспорту, висоти, глибини, води, пожежі,
крові, уколів, лікарів, несподіваних звуків. Формується також магічне мислення,
схильність вірити у випадок, збіг обставин, таємничі явища.
Бувають соціальні
страхи. Це страх самотності, певних людей, страх покарання, страх не
встигнути, спізнитися, не впоратися з почуттями, бути не собою, страх
засудження.
Чим більше виражений
рівень агресивності, тим менше страхів, і навпаки, чим більше страхів, тим
менша здатність до заподіяння іншим фізичної та психічної шкоди. Тому
страхи відсутні при розгальмованій поведінці, а надлишок страхів при невпевненості у собі. Поступове
переростання страхів у тривожні побоювання свідчить про невпевненість у собі та
відсутність розуміння з боку дорослих, коли немає почуття безпеки та
впевненості у найближчому оточенні.
Коли стійкі страхи, це нездатність захистити себе.
Фізіологічні
нав'язливості, фобії виникають у якийсь період психофізичного розвитку, та
емоційно фіксуються довготривалою пам'яттю. Цей розлад психіки здобувається
внаслідок пережитих психічних травм на якомусь етапі розвитку дитини. Й формується якась психічна
незрілість. Тобто це протистояння руху у бік розвитку. Так як сприйняття дитини
на психоенергетичному рівні залежить від того, що транслює мама, тривогу,
недовіру, і дитина це копіює несвідомо. У
тривожної мами, тривожна дитина. Нав'язливий страх фізичного чи
психологічного покарання, у дитини формує нав'язливі рухи (наприклад, тіки, покашлювання, посмаркування),
та невротична напруга, яка їй допомагає впоратися з нав'язливим страхом. Але з
віком, якщо не допомогти дитині впоратися, цей страх нікуди не дівається, він переходить у нав'язливий страх,
наприклад, страшно будувати стосунки, тому що це небезпечно, тобто спотворене
сприйняття безпеки. А страх невпевненості у собі формує настороженість, а
невпевненість у інших людях, формує підозрілість. Настороженість і підозрілість
перетворюються на недовірливість до людей, і упереджене ставлення до них. Це
провокує конфлікти, як відділення, відсторонення, і відокремлення, себе від
інших, якесь уникнення
реальності. Також знижується активність, і людина відмовляється від ризиків у
житті, і це не дає психіці, особистості, стати сильнішим, проходитиме перешкоди, щось нове, труднощі. «Не полечу
літаком, тому що літаки падають; Не піду в ліс, там кліщі можуть вкусити і
заразити, я помру».
Сильні нав'язливі
страхи називаються фобією. Був
колись негативний досвід, сильний переляк, він зафіксувався. При психічному
стані фобії людина відчуває паніку-атаку панікою, може втратити свідомість,
нестача повітря, почастішання серцебиття, сильну тривожність та різного ступеня
стану депресії. Людина накопичує, пригнічує, і з неї виходять страхи,
нав'язливі стани, фобії. Тому що будь-якого роду витіснення, спонукання, викликають напругу.
Якщо допомогти дитині усвідомити свій страх, зустрітисяся з ним, трансформувати у здатність взаємодіяти,
подолати свої страхи. Тоді дитина навчитися чути себе, розуміти, долати
свої сторони особистості, які не дають розвиватися і досягати бажаних
результатів. При таких станах допомагає потік свіжого повітря, чиста вода,
глибокі дихальні вправи до заспокоєння, сісти, щоб не впасти, прогресивна
м'язова релаксація.
Джерелами нав'язливих
побоювань у дитини є тривожність і недовірливість. Так як, щоб побоюватися
потрібно сумніватися, щоб сумніватися потрібно побоюватися зробити щось не так.
У результаті формується тривожно-депресивний настрій, зі зниженим фоном
настрою, занепокоєнням, почуттям зневіри, песимізм, що немає перспективи і бути
не може.
Коли виражене вдень занепокоєння, вночі
сняться кошмарні сни, страхи повторюються в нав'язливі візуальні образи, з
почуттям тривоги, страху. Нав'язливі нічні кошмари, негативне емоційне тло,
можуть формувати функціональні розлади нервової системи. І без фахівця батькам
важко допомогти дитині.
Тривога як почуття
занепокоєння послаблює вираженість більшості страхів. І страхи стають менш
певними. Коли страхів мало, але вони чітко сфокусовані, вони вбирають повний
заряд негативної енергії інших страхів. Так буває за нав'язливих страхів-фобій.
Де потрібний спеціаліст. В інших випадках дитина сама може впоратися зі
страхами.
З 7-11 років
соціальний статус школяра формує у дитини почуття відповідальності, почуття
обов'язку. Тобто розвиваються етично-моральні риси особистості. Почуття
відповідальності народжує страх смерті, страх не бути тим, про кого добре
говорять, кого цінують і поважають, породжує страх не відповідати соціальним
вимогам батьків, школи, однолітків. Почуття відповідальності породжує почуття
провини та совісті, зробити не те й не так. А совість – регулятор почуття
провини та шаблон морально-етичних норм.
Переслідування
однолітками дитини, конфліктів, глузувань, породжує страх відвідування
школи, страх агресії з боку однолітків, страх нападу.
Установки батьків і
викладачів, погрози, правила, заборони у дитини формують постійну напругу,
скутість, невпевненість, нерішучість, страх авторитету. Загрози дитині як психологічне побиття. У дитини
формується страх зробити помилку, відповідати біля дошки, навіть якщо знає
відповідь.
Надмірна гіперопіка
та відсутність правил, обмежень формує страх не впоратися з труднощами, невпевненість у собі, страх не
виправдати очікування, труднощі адаптації у шкільному колективі, страх перед викладачем.
Надмірний контроль
кожної дії дитини, написання кожної літери та цифри, формує у дитини
невпевненість у своїх силах, сумніви у своїх знаннях, постійне сподівання на допомогу оточуючих з
будь-якого приводу.
Як ви можете допомогти
дитині подолати страхи?
1.Проаналізуйте
у дитини навіяні страхи вами батьками, або ситуативно виниклі страхи, наприклад, внаслідок нападу
дитина
почала боятися, або вкусив собака.
2.Виявляйте
гнучкість та безпосередність у вихованні, зменшіть контроль та опіку, а також
особисту тривожність. Визнайте свої помилки та недоліки й подолайте їх самостійно, або з
психологом, психотерапевтом. Дуже важливим є бажання прийняти почуття та внутрішній світ вашої дитини,
який відрізняється від вашого.
3.Не звинувачуйте
і не карайте за те, що дитина боїться. Пограйте з ним у цікаву для нього гру,
програючи ситуації страху, та
покажіть свої способи як не боятися. Почитайте казки або історії, де герой зміг
перемогти свій страх, поясніть, як йому це вдалося, що він подумав і що зробив,
що страх пішов. Рухливі ігри-хованки, биття подушок або м'яких іграшок, жарти,
брати активну участь у житті дитини. Щоб в іграх був ефект раптовості, хтось
раптово вискочив, хтось раптово крикнув, щоб дитині довелося відповідати, показувати
емоції, знаходити способи справлятися наприклад, зі страхом нападу.
4.Не
карайте фізично дитину НІКОЛИ: по попі, по
губах, дати ременя, а також поставити в кут кімнати, це приниження особистості,
формування страху, не поваги до вас,
а також формується неадекватне ставлення до помилок і покарань оточуючих його людей. Як ви
караєте дитину, так вона каратиме інших людей, які не
зробили те, що він захотів, або зажадав. А також дитина не навчитись
домовлятися мирним шляхом для досягнення результату. Покарання може бути лише
адекватним: обмеження у перегляді улюблених мультиків, забрати планшет на три
дні, наприклад, не купити гру, яку просив, не поїхати на атракціони. Покаранням
не є: не нагодувати, не піти на свіже повітря, це буде незадоволення фізіологічних
потреб дитини, для її природного та обов'язкового зростання та розвитку.
5.Загальні
страхи повинні усуватись спільними зусиллями. Тобто страхи у вашому дитинстві
та такі ж страхи у вашої дитини. Наприклад, разом ставайте на ковзани, і
допомагайте один одному їхати.
Сформуйте з дитиною довірливі і дружні відносини .
Завжди розповідайте про свої невдачі, страхи, помилки, і якими способами ви з
ними впоралися, або не впоралися. Тільки розповідайте, не повчаючи його, а
поділіться досвідом.
6.Привчіть
дитину самостійно вирішувати
власні проблеми. Давайте більше свободи.
7.Малювання
страхів для дитини дуже важливо - це відображення свідомості дитиною
навколишньої дійсності, моделювання та вираження відносин до неї. Дитина, таким
чином, дає вихід своїм почуттям і переживанням, бажанням і мріям, перебудовує
своє ставлення в різних ситуаціях і безболісно стикається з неприємними, що
лякають, й травмуючими
ситуаціями та людьми.
8.Розуміння
почуттів та бажань, уміння володіти собою у будь-яких ситуаціях, допоможе
зміцнити, і перебудувати характер та відносини з людьми, а також зрозуміти та
усвідомити хто він і що правильно, а що ні, чого можна боятись і треба, а який
страх заважає жити і з ним треба впоратися.
9.Не
смійтеся, коли дитина боїться, щоб вона не закривалася, а потім сама якось
додумувала, як із цим жити. Говоріть: «Ти боїшся, давай допоможу, або давай разом спробуємо, спробуй
прогнати його, і закрий за ним двері». Чи «Давай увімкнемо світло, і разом помацаємо страшний кут».
У більшості випадків батьки самі можуть допомогти своїм
дітям подолати страхи, за винятком важких органічних патологій, де потрібна
лікарська психіатрична психотерапевтична медична спеціалізована допомога. І
моїм головним завданням є пояснити навчити та показати приклади батькам, як
допомогти своїм дітям долати психологічні труднощі та життєві обставини. А
також виховувати в першу чергу себе, бо діти багато в чому копіюють нашу
поведінку, ставлення до інших людей, наші страхи. І ми дорослі не завжди вміємо
володіти своїми емоціями та почуттями, долати свої страхи, а своїм дітям
завищуємо вимоги.
З повагою, Людмила Курякова – клінічний
психолог; дитячий та сімейний психолог, гештальт-консультант; консультант зі
збалансованого харчування; медична сестра; знахарка, консультант у галузі
нетрадиційної медицини; парапсихолог, таролог, рунолог; співавтор проектів
«Насильство у сім'ї», «Діти емігрантів» у міжнародному психологічному центрі
«Розрада».
Записатися на онлайн консультацію:
https://gekata.com.ua/psihologchn-konsultac-onlayn
https://gekata.com.ua/psihologchn-konsultac-onlayn/konsyltaciya-dutyachogo-psuhologa
