Конструктивне використання своєї тривоги
(1)
Розуміння природи та сенсу тривоги
вирішує питання, що робити з почуттям тривоги. Величезний стрес і напруга
наповнюють повсякденне життя. Тривогу необхідно і можливо використовувати
конструктивно, хоч вона багатьом людям руйнує життя. Сам факт, що ми вижили,
говорить, що люди не побоялись йти на зустріч тривозі, коли життю нашим
пращурам загрожували зуби і кігті звірів, а сьогодні ракет і обстрілів. Тривога
навчила наших пращурів, і нас, думати, та використовувати символи та зброю для
захисту від ворогів. Тривога найважливіший елемент існування людства. Якщо є
тривога=людина живе. Тривога говорить, що всередині людини йде боротьба. Поки
ця боротьба продовжується, потрібно знайти конструктивне вирішення проблеми.
Коли тривога завершилась=боротьба завершилась. Тривога приходить інколи
звільнити людину від нудьги, загострити сприйняття, та створює напруження, на
якому засновано людське існування. Тривога-активний свідок про наявність
проблеми, яку потрібно вирішити. І тривога переслідує людину, до поки вона не
вирішить свою проблему. Тому пізнання тривоги-це життєвий процес, який повинен
відчувати кожна людина., щоб не померти, та щоб тривога не поглинула. Тому
людина, яка навчилася належним чином тривожитися, навчилася самому головному.
В часи війни люди усвідомлюють свою
тривогу, яка зв’язана з небезпечними ситуаціями, загрозою ядерної зброї,
природних катаклізмів, економічних та політичних криз. Внаслідок цих фактів
люди відчувають внутрішню розгубленість, відчуження, втрату орієнтирів,
невпевненість. Тривога перед лицем можливої ядерної війни викликає оціпеніння,
це захисний процес емоційного відсторонення, коли людина безсильна щось
зробити, втрачає чуттєвість, відкидаючи від себе відчуття загрози. І цей
психічний механізм захисту дійсно на деякий час може стримати тривогу перемогти
її на деякий час. Але потім можлива розплата, короткочасна адаптація основана
на сильному витісненні і запереченні, і не благоприємні наслідки з’являться
пізніше у вигляді різновидів депресивних станів. Зіштовхуються з суперечливими цінностями та
стандартами поведінки, тривога пронизує всі сфери життя, і більшість людей не в
силах винести ці зміни, коли вони проходять у всіх сферах життя. І економіка і
соціальна ідеологія стають більш жорсткими і консервативними, та працюють як
механізм захисту від тривоги. Тому існує зв’язок між тривогою і тоталітарною
політикою-звільнити людей від страху, щоб вони могли відчувати захищеність і не
вчиняли шкоди собі та навколишнім. Із записів дослідників, та очевидців, взаємовідносини
між політикою і тривогою набирали свої оберти ще в тридцятих роках при владі
гітлера, коли зароджувався фашизм. Скрізь відчувалася тривога, втрачена
економічна і політична стабільність, люди не могли знайти захисту також і в культурі і в релігії, люди весь час
очікували катастрофи. Тому в кожного з’явилося жадібне прагнення до надійності
і безпеки. Свобода, яку приносить страх і тривогу, втратила свою привабливість,
краще міцна надійна влада, ніж свобода і страх. В ті періоди люди чіплялись за
авторитарну владу, щоб позбутися тривоги. В цьому випадку тоталітаризм (політична
система, яка регламентує усі суспільні та приватні сфери життя громадян, та не
визнає автономії, прагне до тотального контролю над всіма сферами і процесами у
суспільстві та людьми), грає в суспільстві ту саму роль, що і невротичний
симптом, захищаючий людину від нестерпної тривоги. У хаосі та порожнечі панує тривога.
Тоталітаризм отримує силу з тієї причини, що він, як симптом пов’язує тривогу і
приносить деяке полегшення. Людина, як в тюремній камері, отримує якусь
захищеність, дах над головою, та щоденне харчування.
Подібну роль, з деякими суттєвими відмінностями, відіграє комуністичний
тоталітаризм. Артур М. Шлезінгер зауважив: "Комунізм заповнив "вакуум
віри" - порожнє місце, залишене втратило своє значення офіційною релігією.
Нова ідеологія давала прагнення мети, яке виліковує людини від болісної тривоги
і сумнівів”. Подібні тоталітарні режими не є наслідком виключно економічних
причин — вони є продуктом духовного, етичного та психологічного вакууму, що
виник після руйнування буржуазних традицій. Поява атомної енергії перетворило
невиразну “вільно плаваючу” тривогу на щось конкретне. Коли вперше було скинуто
атомні бомби, початок атомної ери приніс не надію, а скоріше страх. Примітивний
страх, страх невідомого, страх перед силою, яку людина не може приборкати чи
зрозуміти. Такий страх не є новим — це класичний приклад страху перед
ірраціональною смертю. Але вчора цей страх посилився, зріс. Він вирвався з
несвідомого на свідомість, наповнив нас первісним страхом. Там, де людина
знаходить відповіді, вона зустрічається зі страхом. Навіть якщо ми не віримо у
смерть від кулі чи атомної бомби, тривога, властива цьому зловісному світу, нас
все одно не залишає. Але сьогодні ми не просто в це віримо, ми бачимо і
відчуваємо ці кулі і ці бомби і справжній страх смерті. Напруження війни можна
використовувати конструктивно, оскільки воно спонукає нас підвищувати
соціально-економічний рівень життя. Наше політичне та соціальне виживання
залежить як від здатності переносити тривогу, пов'язану з лякаючою політичною
ситуацією у світі, так і від здатності використовувати цю тривогу
конструктивно. Тривога може бути злоякісною з летальним кінцем, коли людина
відчуває психологічний стрес і розпач, розгубленість, прискорений пульс,
інтенсивне потовиділення, та інші надлишкові стимуляції симпатоадреналової
системи. В наслідок і як причиною такого стану-злоякісна тривога, є нестабільна
симпатична нервова система і серйозна психічна травма на фоні фізичної
перевтоми, недоїдання, втоми, безсоння. Які б не були психологічні причини в
подібних випадках, загроза існуванню являється на стільки сильною, що людина
ніякими способами не може з цією загрозою справитися, і їй приходиться
відмовлятися від існування, тобто померти. Тривога є людська реакція на загрозу
небуття, і людині властиво усвідомити своє буття, але вона також знає, що будь-якої
миті її існування можуть припинитись. І вагомим реальним символом загрози і
припинення небуття. Небуття-це страх перед безглузістю існування. Загроза
безгулздя сприймається як загроза моєму «Я». Це загострює сприйняття людини,
спрямоване на саму себе, на своє буття. Загроза небуття відноситься до
релігійної та духовної сфери життя, оскільки це є страх перед безглуздістю
існування. Але коли людина приймає виклик цієї тривоги, коли бачить загрозу
безглуздості та протистоїть цій загрозі, вона сильніше відчуває своє Я.
Зовнішній привід свободи-економічна депресія внаслідок війни. Економічна
невпевненість, невпевненість перед лицем складного сучасного світу,
розгубленість зв’язана з рольовою невизначеністю під тиском культурних норм
яким не в стані відповідати на противагу самовизначеності. Тривога кожної конкретної людини обумовлена її
положенням в конкретній точці історичного розвитку культури. Тому для розуміння
тривоги людини необхідно мати уявлення про культуру, основні концепції, які
оточували її в дитинстві. Таким чином, можна взнати явища культури установки,
які вплинули на тривогу в сучасності.
Є притча про конструктивне використання тривоги: «Рибалки
перевозили живу
рибу, і побачили, що в резервуарах риба стає в’ялою, не свіжою, в наслідок чого
її ціна впаде. І один з рибалок запропонував запустити в резервуар декілька
риб-хижаків. Внаслідок чого, риба в резервуарі звільнилася від в’ялості, і
стала більш активною і здоровою. Зараз ми використовуємо тривожну політичну
ситуацію як конструктивно, так і деструктивно. Тобто, одна кількість людей не
дивлячись на війну, на пряму загрозу життю, тривожаться, борються, зляться, але
рухаються вперед, створюють нові можливості, швидко відбудовують руйнування,
використовуючи тривогу конструктивно. Інші, у тривозі втрачають орієнтири,
дезадаптовані, втрачають сенси життя, мають панічні або депресивні настрої та
психоемоційні реакції, тобто деструктивно використовують тривогу,
унеможливлюючи собі виживати та жити в нових умовах. Деякі увійшли в стан
відсторонення від людей та ситуацій сьогодення, та сформували в себе синдром
відкладеного життя «почну жити після закінчення війни, буду працювати, але не
зараз, а після закінчення війни.». Яку б позицію чи реакцію кожна конкретна
людина вибрала сьогодні, необхідно усвідомити, що «за мене ніхто моє життя
кращим не зробить, ні держава ні інші люди», «так як я жив, жила раніше, так
вже не буде, час тільки йде вперед, а не назад, і не зупиняється ні на секунду,
втрачати час-втрачати життя».
